Знайомтесь, Ліна Костенко!
19 березня 2020 року виповнилося 90 років українській поетесі, живому класикові української літератури Ліні Костенко, чиє гостре перо заворожує українців своєю щирістю та патріотизмом.
У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 14 років. Це був важкий удар для письменниці, і вона навіть оголосила голодування. Однак акція протесту не дала жодного результату, і Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори "Берестечко" і "Маруся Чурай".
У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.
Про молоду Ліну ходять легенди. Кажуть, вона була дуже екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки: зокрема, прихильності Ліни добивались українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Другий навіть зізнався, що досі береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоб при зустрічі прикурити Ліні цигарку.
Через впертість та неабияку сміливість Ліну Костенко називають залізною жінкою. Вона завжди говорила та писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялись репресій та мовчали, вона відкрито критикувала владу. Таку незламність поетеса унаслідувала від бабусі.
Поетеса два рази виходила заміж. Перший раз – за поляка Єжи-Яна Пахльовського. У шлюбі народилася донька Оксана. Вдруге – за директора Кіностудії імені О. Довженка Василя Цвіркунова. У цьому шлюбі народився син Василь. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменниця, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.
За словами письменниці, їй не потрібні жодні нагороди. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.
За все життя Костенко написала лише один прозаїчний твір – роман Записки українського самашедшого, який вийшов у грудні 2010 року. Роман отримав неоднозначні відгуки аудиторії.
Один твір письменниці екранізували. Це – кіносценарій Перевірте свої годинники 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але його так і не побачили глядачі. Його так переробили, що Костенко відмовилася від авторства.
Після презентації роману у 2010 році Ліна Костенко рідко з’являється на людях та не дає інтерв’ю, але продовжує творити і нерідко висловлюється про події в українському суспільстві. Поетеса нині проживає у Києві.
У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.
Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
у 2015 році Ліна Костенко приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО». Книжки Ліни Костенко передали в зону АТО. Для бійців добровольчого батальйону особливого призначення МВС України «Київ-1», а також дітей, які залишаються у зоні АТО , було зібрано гуманітарну допомогу та подарунки – книжки. Так Ліна Костенко у переддень свого 85 річного ювілею передала на фронт кілька збірок своїх поезій з побажаннями та словами підтримки, написаними власноруч.
Ліна Костенко усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».
Її твори перекладені англійською, білоруською, естонською, італійською, литовською, німецькою, російською, словацькою та французькою мовами. Ця талановита жінка написала і вимовила дуже багато мудрих слів.
Пропонуємо добірку найвлучніших цитат письменниці на різні теми.
Пропонуємо добірку найвлучніших цитат письменниці на різні теми.
Про Україну:
А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
Про владу:
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
Про українських чиновників:
Чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.
Чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.
Про державу:
Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
Про мову:Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках.
Про життя:
Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо "потім" може й не настати.
Про відносини між людьми:Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо "потім" може й не настати.
Чужа душа – то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.
Про уроки історії:
Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію.
Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію.
Про вирішення проблем:
У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама.
У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама.
Про страх:
Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
Про менталітет українців:Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.
Про жінок:
Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.
Про п’яту колону:Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.
Я ніколи не дозволяв собі думати, що в Україні є п’ята колона. Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймні ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер тебе просто готові знищити: "Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!" Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються – чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет.
Про Путіна:
І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди. Маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра – ви.
Про переселенців:І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди. Маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра – ви.
Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть. Світ за очі, покидавши своє. Шукати Україну в Україні. десь має ж бути, десь вона та є!
Наша книгозбірня пропонує Вам твори Ліни Костенко:
"Записки українського самашедшого" - насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописанння і публіцистики. Це перший оублікований прозовий роман поетеси.
"Маруся Чурай" - велике кохання і жорстока зрада, трагічна смерть милого і суд громади, драматичне, з філософським осмисленням життя легендарної Марусі Чурай постає з однойменного роману у віршах поетеси.
Коментарі
Дописати коментар